Чемпіонат лягавих – як мініатюра ФМСУ

Анатолій ГОЛУБЧЕНКО, Президент Федерації мисливського собаківництва України

Як Президент Федерації я розцінюю цей чемпіонат як віхову, стратегічну подію і дивлюсь не неї з точки зору не тільки самого заходу, а, головне, з боку стратегії подальших дій нашої всеукраїнської організації для розвитку мисливського собаківництва.

Вже більше 40 років я беру участь у подібного роду змаганнях. І перше, що хотів би відмітити, – останнім часом явно почав подавати голос розподіл між змаганнями суто спортивного напрямку (можна сказати – італійського) і змаганнями мисливських собак робочого, або практичного, мисливського напрямку (все це є у Європі). Різницю між ними можна порівняти з відмінностями між любительським і професійним боксом. Практичне використання мисливських собак на полюванні і спортивні змагання – це два різних полюси. Вони притягуються один до одного, але ніколи не перетинаються. Практика мені підказує, що це два зовсім різних напрямки. В Україні вже крокують тенденції до спортивного, але критичної маси поки що немає. Більшість мисливців, з якими я веду перемовини, зустрічаюсь, ще не розуміють, для чого їм ці спортивні змагання. Мисливство вони оцінюють дуже просто: вийшов, взяв рушницю і полюй зі своєю собакою. Спортивні ж змагання не розуміють з точки зору практичного вжитку.

І ще одне, якщо наші змагання не носять комерційний характер, то при проведенні змагань спортивного типу, європейського, на поверхню виходить вже і комерційні, а не тільки мисливські інтереси. Для нас це поки що темна сторона медалі, ми до такого ще не пристосувалися. Але вже є люди – мисливці, які відчули можливість заробляти і хочуть перевести такі заходи з площини аматорської в комерційно-професійну. Як на мене, бурхливий розквіт цього напрямку може пригальмувати розвиток вітчизняного практичного мисливського собаківництва… Якщо ми не зрозуміємо та паритетно не зважимо плюси та мінуси як одного, так і іншого досвіду.

Разом з тим, у нас в країні найчисленніша дичина – перепел. Далі йде куріпка, фазан, вальдшнеп, дупеля та бекаса дуже мало. Перепел – важка дичина для собаки, тому спортивні змагання проводяться саме по куріпці, а не по перепелу: для того, щоб відпрацювати по останньому, треба мати високий професіоналізм і собаці і мисливцю. Мисливці ж захоплені саме цим видом полювання. На чемпіонаті я бачив плеяду практичних мисливських собак, але, на жаль, не зірок – тих блискучих чотирилапих помічників, які б захоплювали душу. Було декілька непоганих собак, але яскравих робіт ми так і не побачили. (Тут, безумовно, потрібно взяти до уваги, що було дуже багато дичини, багато набродів, і собаки просто з глузду з’їжджали). І навіть переможець, пойнтер мого друга Саші Щербака, хоча і був найкращим, але не блискучим. Ми повинні зрозуміти : у нас більшість людей захоплюється саме практичним собаківництвом, і відрізати це неможливо. Єдине, що можна зробити – додати до нього деякі спортивні елементи, які б підкреслили і ще більше розкрили практичну сторону якостей мисливських собак. Це може бути і подача дичини, більша вимогливість до стилю, а також вагомий, на мій погляд, елемент – дисципліна.

 

Гадаю, всі зі мною будуть згодні, більшість собак дисципліновані тільки в той проміжок часу, коли виконують роботу, а далі – самі собі господарі. А повинно, щоб собака виступав не тільки робочим інструментом, а, головне, партнером в полюванні і в житті, з хазяїном був одним цілим. Після ритуального мисливського дійства ти поставив рушницю, поклав біля собаки добуту дичину, а він, опустивши голову на лапи, спокійно спостерігав би, як «папа» ріже ковбаску, хліб, сало, огірок. І з місця не зрушиться, слухає розповіді тісного дружнього кола володарів лісних та польових стежок. Це і є для мисливця насолода від кожної миті, які до, під час і після полювання супроводжують його. Це як ковток чистого повітря після «вуглекислого» великого міста. І тут зірковість собаки може виявитися не в тому, як він спрацював, а вулканом емоцій від насолоди полюванням. Це комплексність зв’язки між мисливцем і його псом. Отака філософсько-практична лірика життя.

Але не тільки в практиці зірковість собаки, а, на мій погляд, і в стилі. Чотирилапий мисливець повинен мати енергію, бажання, азарт, тобто бути емоційно настроєним на пошук, щоб тремтіти перед тим, як бігти в поле. Такого можна досягти приливом крові собак дуже швидких, з дуже гарним чуттям, дуже талановитих і ще дуже, дуже , дуже… Але поки що вони не мають у нас переваги перед суто мисливськими собаками – не хочуть мисливці з ними полювати. Як я казав, вже з’явилась група людей, яка захопилась спортивним полюванням, і сьогоднішні всеукраїнські змагання утвердили мене в думці, що дійсно потрібно розвивати цей напрямок паралельно з суто мисливським полюванням. Федерації необхідно розвивати обидві лінії. В одному випадку залучати спортсменів, які можуть конкурувати з точки зору європейських стандартів, а в іншому – мисливців, які б із насолодою приїжджали на змагання і показували свого собаку з точки зору мисливства.

Хочу зауважити на якостях собаки, зокрема стилі, на який ми, на жаль, часто-густо не звертаємо уваги. Для наших мисливців-практиків якщо собака знаходить дичину, то вже і добре, стиль же пересувається на десяте-двадцяте місце. Кожна мисливська порода повинна мати свій стиль. Якщо ми не зауважимо на цьому, – ні в якому разі не зможемо покращити якість мисливських собак. Бо сам характер собаки, сама енергетика, його азарт, напористість, бажання шукати залежать в першу чергу саме від стиля. Стильний пес скоріше відповідає всім перерахованим якостям, ніж той, у якого немає «творчого почерку». Це взаємопов’язані речі. У подальшому потрібно, переробляючи оціночну таблицю, збільшити вимоги до стилю.

Якщо говорити про клас собак, яких ми бачили на змаганнях, то при такій великій кількості дичини було дуже важко його оцінити. При 40 хвилинах пошуку потрібно, щоб собака працював хоча б хвилин 20, і на кожному кроці не було б птиці. У тих польових умовах, в яких ми перебували, так би мовити, у курятнику, у псів кришу зносило, вони не могли показати все, на що здатні. Треба було б спочатку чужими собаками трошки розігнати дичину, а потім пускати своїх учасників. От у фіналі склалися нормальні умови. Дичини була оптимальна кількість, і собаки працювали краще, цікавіше було дивитись. Як можна оцінити стиль, швидкість, широту пошуку, якщо пес тільки вийшов і вже в стійці. Погано, коли немає птиці, а ще поганіше, коли її дуже багато.

Сьогодні багато нарікають на правила, нібито, їх потрібно змінювати. Так, можна, але необхідно пам’ятати наступне – суддя в полі відсуджує собаку суб’єктивно, об’єктивність, так би мовити, тільки відносна. Собак ми пускаємо парами, одна зліва, друга справа, експерти слідують за ними кучею і, зрозуміло, не можуть помітити всі нюанси роботи псів. Тому нам потрібно змінювати і правила експертизи. Три судді: один зліва, другий справа (на відстані 40-50 метрів), а по центру голова комісії. Один слідкує за лівою частиною поля, другий – за правою, а голова все зводить до єдиного знаменника. Природно, скрупульозно оцінювати всі елементи роботи повинен суддя, який стоїть під собакою, – він дивиться на дальність, вірність, чуття і підводку, тобто якості, що можна оцінити тільки будучи поряд із собакою. Задача же старшого експерта – дати характеристику стиля, постановки, слухняності, тобто якостям собаки за весь час пошуку. Одним словом, потрібно розбити функції для суддівської команди, інакше ми втратимо правильність експертизи. Наступного року ми зробимо спробу виписати це у вимогах до мисливської «феміди».

І ще про суддівство і культуру мисливців. На чемпіонаті експертиза була на нормальному рівні, потрібно віддати належне нашим іменитим суддям. Хоча пора пам’ятати, що експерт не повинен кричати, лаятись, треба повертатися до витоків класичного19 віку, коли височайша культура спілкування була нормою. Неуцтво, ханжество – гріх 20 століття, коли сказали, що кожна кухарка може управляти державою.

Всеукраїнські змагання по перепелу були добре організовані, як і належить, з усіма робочими та урочистими елементами. Але, на превеликий жаль, умови проживання залишили бажати кращого. Наприклад, я би ніколи не взяв на себе відповідальність проводити європейські змагання в таких побутових умовах. І фінальну урочисту частину краще перенести на вечір, із подіумом для переможців, урочистим нагородженням під музику, із відео-супроводженням, щоб надалі можна було прогнати відеохроніку по всім доступним інформаційним носіям для іміджу та популяризації діяльності нашої Федерації. У Європі так і роблять. У нас же завжди були палатки, горілка, закуска, і на самих пусках деякі і до сьогодні дихають перегаром. Добре, що зараз ми від цього відходимо. Це і є відповідальність, культура, традиції, про які я казав раніше. Ми є сучасниками й учасниками еволюції, яка йде неспішним поки що кроком. До речі, на це нас налаштовують і європейські правила.

Відрадно, що на чемпіонаті було багато першопольних собак. Це значить, у нас іде зміна, це значить, мисливським собаківництвом захоплюється все більше і більше людей. Добре було б, якщо на змагання приїхало більше нових учасників, молодих. Але обличчя змінюються дуже повільно, а мені б хотілося, щоб приходили юні, поповнювали наші ряди.

Мені приємно, що зараз оптимально почав розвиватись ірландський сетер. Я зроблю все, щоб ця порода, красива, азартна, і надалі займала своє гідне місце серед лягавих собак. Радий, що у нас відновилися спанієлі, багато добрих, навіть яскравих собак із дипломами 1 та 2 ступеню, що у спанієлістів з’явився самодостатній лідер, який очолює цей напрямок і робить все можливе для розвитку улюбленої породи.

Але є і ложка дьогтю. На засіданні породної комісії по лягавим, яке відбулось прямо на чемпіонаті, ми проаналізували статистичні дані за останні роки щодо значного зменшення долі острівних лягавих серед загальної кількості лягавих в загалі (з 30% у 2000 році до 15% у 2013). При цьому доля групи лягавих собак серед всіх порід мисливських собак збільшилась за цей період з 18% до майже 30%, але це збільшення відбулось за рахунок групи континентальних лягавих, доля яких на сьогодні складає 85% від усієї чисельності лягавих собак в Україні. Ця тенденція підтверджується результатами і останньої Всеукраїнської виставки мисливських собак, на якій доля острівних з усієї кількості лягавих складала 21%, відповідно, доля континентальних лягавих складала 79%. На цій виставці значно скоротилась чисельність і пойнтерів, які завжди активно брали участь в означених заходах. Причини, на мій погляд, дуже банальні. Це, з одного боку, створення монопородних клубів серед континенталів, які покращили організаційну роботу серед власників собак, а з іншого – відсутність активної організаційної роботи з боку керівництва Всеукраїнського пойнтер-сетер клубу, що практично не вів активну співпрацю з власниками собак. Тому комісія вирішила активізувати роботу з власниками собак острівних лягавих щодо залучення їх до більш активної участі в кінологічних заходах, які проводяться ФМСУ. Також доручила нашому провідному експерту А.В. Стоячку підготувати аналітичний огляд про стан породи пойнтер у країні і надати рекомендації по його подальшому розвитку. А на найближчий Кінологічній Раді повернутись до розгляду бонітувальної таблиці лягавих собак на виставках і при необхідності скорегувати її.

Коротко аналізуючи всеукраїнські змагання по перепелу, я зробив ще один висновок. Нам необхідно брати участь в європейських змаганнях, відправляти туди команди, вчитись, суддям теж обов’язково потрібно розвиватись, підвищувати кваліфікацію на рівні з колегами із КСУ і МКФ. Піднімаючи авторитет командної першості, ми покращуємо професіональні якості мисливців і їх чотирилапих помічників. Команда – це відповідальність не тільки за самого себе, тому є стимулом для розвитку взагалі. Це треба робити через організацію на більш високому рівні оцінки і балів для осередку, який бере участь у змаганнях. Якщо одним із основних критеріїв його рейтингу буде саме командна участь у заходах, впевнений, підвищиться і авторитет відділень.

І тут хочу перейти до глобального, але безпосередньо пов’язаного з вище сказаним. У самому найближчому майбутньому перед нами стоять дуже важливі завдання, які диктує зміна законодавства щодо громадських організацій. Ми повинні будемо провести з’їзд на початку 2014 року, щоб прийняти зміни до статуту у відповідності з законом. Попередньо обговоримо питання на Раді Федерації, куди з’їдуться представники всіх регіонів України, потім на Президії, щоб не помилитись, знайти правильні виходи із можливих спірних ситуацій. Зміна може накласти свої відбитки на нашу діяльність, на наш імідж.

Всі дискусії та рішення будуть висвітлюватися журналом «Мисливські собаки». І нам потрібно, щоб всі його мали на руках. Наш друкований орган – дуже дійовий механізм розповсюдження досвіду та інформації, завдяки якому відбуваються знайомство один з одним, розширення нашої співпраці з різного роду організаціями, щиряться зв’язки самих мисливців, підвищуються професійні знання про мисливське собаківництво. Він має велику кількість переваг. Але люди звикли, що все можна мати безоплатно, а випуск журналу коштує великі гроші. Жаль його закрити, але і тягнути майже неможливо.

Я написав листа до кожного керівника осередку з проханням допомогти з передплатою журналу. Тільки за нашою з вами підтримки цей щомісячний літопис вітчизняного мисливського собаківництва зможе продовжувати своє існування. Я розраховую на Вас, шановні колеги-однодумці. Наша сила – в нашій чоловічій солідарності і підтримці. Тільки з нею ми можемо носити горде звання мисливця.

І наостанок хочу звернути увагу на відносини з Кінологічною спілкою України. Не можу дати їм однозначну оцінку. Поки що ми співіснуємо як менший брат із старшим. А мені б хотілося, щоб ми працювали на рівні: КСУ відстоювала наші інтереси як організації, яка єдина науково і практично (практично – головне) веде в Україні мисливське собаківництво і представляє нашу країну по цьому напрямку в Європі і в світі. Гадаю, що ми відрегулюємо взаємовідносини в бік паритетної співпраці. Ми повинні бути рівними в розвитку можливостей всередині країни, а на міжнародній арені Федерацію може представляти КСУ. Але в даній ситуації ми поки що повинні звертатись до клубів, щоб організувати міжнародні змагання (нам не можна як Федерації проводити більш 5 САСІТ). Як на мене, то це дуже дивне ставлення КСУ до всеукраїнської організації з мисливського собаківництва. Маю велику надію, що нас почують!

Багато питань, над якими нам ще працювати і працювати, зокрема, це питання дисципліни. Але в цілому за 10 років існування Федерація відбулася, ми маємо свої набутки, вже написані томи історії. Про це свідчать і Всеукраїнські змагання лягавих собак по перепелу, які, не зважаючи на недоліки, пройшли на рівні – це мініатюра діяльності нашої Федерації.