Юрій БУКАТЕВИЧ, експерт-кінолог Всесоюзної категорії

Фотоархів автора надав Олексій ДОДОНОВ

 В світовій кінологічній літературі словом «гончак» називають мисливських собак, що переслідують звіра голосом (гонять). Можна впевнено сказати, що першим помічником людини на полюванні був саме гончак. І сьогодні він вірно служить при полюванні в лісі.

Хоча полювання, як таке, в стародавній Греції проводилося і в полях. Тоді гончаки гонили зайця (лиса тощо не під постріл, а в тенета). У трактаті Ксенофонта (354 рік до н.е.) згадується вже декілька груп гончаків. До них пізніше підлили кров стародавніх крітських гончаків і малоазіатських собак-пастухів. Пізніше, вже в кінці VII ст. н.е., в Європі з’явилися собаки святого Губерта, що виникли як помісь північно-африканських (мавританських) з гончаками європейськими (німецькими, французькими, англійськими, швейцарськими). Всі вони були одномасні, чорні, руді, сірі з обов’язковими підпалами або білі. Ці групи та собаки з Азії та Малої Азії і заклали основу виникнення сучасних порід гончаків. На Русь гончаки потрапили торговельними шляхами з Малої Азії, через Кавказ, по Дону і Волзі вгору, де злилися з лайкоподібними собаками і стали основою декількох різновидів стародавніх російських гончаків.

Нашому вітчизняному полюванню з гончими тисяча років. Про це свідчать фрески на стінах Софіївського собору (XI століття н. е.), де зображено сцени полювань з гончаками, схожими на наших теперішніх. Із того часу російський гончак пройшов по Русі довгий шлях вдосконалення. На початку XIX століття в Росії було вже декілька груп гончаків: костромська, курляндська, брудаста.

Це століття було насичено міграцією людей, а з ними і собак. Почалась робота по відродженню стародавнього російського гончака на базі собак периферійних. Більш-менш загальний тип російського гончака створився десь в XIX столітті. Хоча масть його залишилась неоднаковою до наших днів (чепрасті, багряні, світло-багряні-білясті, навіть жовті). На початок нашого століття в Україні на обліку було 1282 російських гончаків.

XIX століття порадувало мисливців України новою породою гончаків-англорусів. Довгий період пройшов поки ця порода знайшла своїх любителів, а на основі англійського гончака фоксгаунда та російської гончої отримали окрему породу гончаків (білий в чорних латках і в рум’янах). У 1905 році полтавчанин У.П. Крамаренко на V Московській виставці показав 10 досить породних англорусів.

 Сьогодні більше за всіх гончаків у мисливців:

Російська гонча

Хмельницької області – 200 гол. Харківської області – 180 гол. Житомирської області – 85 гол. Полтавської області – 85 гол. Донецької області – 49 гол. Тернопільської області – 40 гол.

Англо-руська гонча:

Хмельницької області – 203 гол. Вінницької області – 70 гол. Донецької області – 70 гол. Кіровоградської області – 61 гол. Житомирської області – 53 гол. Черкаської області – 50 гол.

Естонська гонча

Хмельницької області – 30 гол. Вінницької області – 27 гол. Кіровоградської області – 31 гол. Львівської області – 27 гол. Полтавської області – 22 гол.

У середині минулого століття в Україні почали завозити гончих з Естонії. Цю породу естонські мисливці вивели від невеличких собак-гончаків (біглів і декількох місцевих порід). Сьогодні в Україні мисливці утримають 500 естонських гончаків. Непоганих естонських гончаків утримують В.П. Горошкін (м. Чортків), А.В.Пшеничний (м. Харків), A.C. Константенюк (м. Сторожинець), Д.П. Шевченко, М.М. Ксенич (м. Чортків), А.О. Саєнко (м. Кіровоград), І.О. Кобзар (м. Стрій), С.К. Окуневич (м. Луцьк).

У невеликій чисельності українські мисливці утримають карпатських, литовських і латвійських гончаків, біглів.

На виставках і випробуваннях гончаки отримують відмінну оцінку екстер’єру і високі робочі дипломи. Стан гончаків досить добрий. Чия це заслуга?

У минулому столітті війна винищила майже все поголів’я породних гончаків. У лісах України значно збільшились зграї вовків, щільність лисиць стала оптимальною. Справжні любителі чарівного полювання з гончаком взялись за діло.

Після війни виникло 5 розплідників мисливських собак. Багато користі принесли вітчизняному собаківництву: К.І. Жарич, К.В. Дяченко, І.О. Крамаренко, П.Г. Васильєв, В.А. Мінченко, В.І. Шлейф, С.Г. Шевченко, П.Н. Севастьянов, О.М. Горелік, Ю.В. Заворуєв, В.М. Сотник, О.П. Бариський, А.І. Білик. Їхні російські гончаки давали високопородне потомство.

На совість попрацювали заводчики – власники англорусів: С.Ф. Зіневич (м. Житомир), Г.Г. Гороза (м. Київ), Т.А. Радченко (м. Глухів), Ю.В. Букатевич та Л.В. Букатевич (м. Хмельницький), М.В. Баран (м. Дунаєвці), А.Г. Тесля (м. Умань), М.І. Борисенко (м. Хмельницький), В.В. Теник (м. Миколаїв), М.П. Турчин (м. Дніпропетровськ), В.Г. Осіпов (м. Житомир), П.Є Нікітін, A.M. Сисюк, В.Ф. Попов (м. Хмельницький), Г.А. Бойко (м. Черкаси), заводчики гончаків із Донецька, Полтави, Луганська.

Англо-руський гончак АмурB.C. Сковзгірда (м. Глухів) на міжнародній виставці став Чемпіоном Європи. Багато собак українських мисливців ставали чемпіонами майже всіх виставок, які проводились в областях України, в Москві, Мінську та в багатьох обласних центрах Росії.

У наш час в Україні, як це не прикро констатувати, немає розплідників гончаків. Вся робота по розведенню і вдосконаленню порід гончаків ведеться ентузіастами власним коштом.

Гончак– собака корисний тим, що він не ловить звірину, а гонить її по сліду, співаючи свою собачу пісню. Немає сліду – ліс мовчить. Гончак, в основному, переслідує лисиць, зайців, козуль, є такі, що і кабанчику нав’яжуть такий моціон (на полюванні по ліцензіях). Без гончака полювання не таке урочисте і романтичне. Крім того, вони приносять користь сільському господарству. Там, де полюють з гончаками, в лісах менше вовків, шакалів і лисиць. Ці хижаки і дикі собаки живляться м’ясом диких і свійських тварин, розносять сказ. Під час полювання з гончаками звір тікає або в інший ліс, або з переполоху галопцює і попадає під постріл мисливця.

Лисицю собаки часто-густо заганяють в нору. Тут вже допоможе норний мисливський песик. Скажімо, за 2004 рік в Україні знищено 1287 вовків і 1800 лисиць (за даними УТМР). Зрозуміло, що без собак– гончаків і норних – таких результатів не було б.

У наш час гончаки обслуговують мисливців всієї України. Але їх найбільше там, де ведеться наукова робота по породному розведенню. Там, де проводяться виставки, виводки, змагання і випробування, де є план в’язок і правильно підбираються плідники. Як правило, така діяльність ведеться в областях, в котрих секцію собаківництва очолюють грамотні і закохані в полювання з собаками люди. Зокрема це: Дніпропетровськ, Донецьк, Луганськ, Миколаїв, Полтава, Харків, Тернопіль, Житомир і Хмельницький.

Хто ж вони, ці добрі люди, справжні митці?

В.В. Теник (м. Миколаїв). Утримує півтора десятка англо-руських гончаків. Його собаки мають хороші, гучні, музикальні і вірні голоси та солідні робочі дипломи, багато з них – чемпіони.

О.М. Горелік (м. Хмельницький) має зграю російських гончаків, відмінних по екстер’єру і по роботі, чемпіонські титули.

М.В. Баран (м. Дунаївці) багато років веде породу англорусів. Має пару відмінних плідників (робочих і співучих), з чемпіонськими регаліями.

М.П. Турчин (Дніпропетровськ) тримає робочих і з хорошим екстер’єром англорусів.

О.Г. Осіпов (Житомир), П.А. Ковальчук, В.Ю. Костинський (м. Хмельницький), В.М. Дяченко (м. Славута), С.О. Кропивський (м. Красилів), В.О. Волков (Хмельницький район) і багато інших справжніх любителів класичного полювання.

Не секрет, що на кожному полюванні третя частина забитих качок, гусей, зайців та інших підранків падають не після пострілу, а тікають поки серце б’ється, і десь там, в другому кварталі (або в другому лісі)гине. Достаються вони «на обід» вовкам, лисицям та іншим хижакам. А на полюванні з гончаками підранки будуть швидко знайдені, і їх останки не будуть смердіти в наших чарівних українських лісах.

Для утримання гончака та його нормального розвитку потрібні умови, що забезпечують сонце, свіже повітря і можливість рухатися. Без цього робочого собаки не буде. Якщо він змалечку буде стояти на ціпу– хорошого вигляду, стандартного екстер’єру, здорового без пороків собаки не ждіть. Та і доброго полювання з ними не буде. Хто хоч раз відвідує осінній гай, наповнений яскравою тривожною та радісною піснею хорошої пари (або трійки) гончаків, той обов’язково стане гончатником на все життя. Мисливець на полюванні з гончаком дістає неоціненний заряд здоров’я та бадьорості, виховує в собі тонкі та благородні почуття відповідальності за рідну природу, за багатство завтрашнього лісу. Щоб дичини хватило завтра нам і нашим правнукам.

Та кількість і якість гончаків, яка є в українських мисливців на сьогодні, цілком достатня для наукового ведення породи і вдосконалення її. Але є і проблеми: в областях недостатньо експертів. На мою думку, для плідної роботи в мисливському собаківництві в кожній області треба мати не менше 10 експертів.

Собаківництво та його розведення потребує багато часу і знань азів кінології. Питання підбору пар «на авось» нічого не дасть. Було б добре (навіть дуже добре), якби хоча б раз в два роки з Києва ми отримували перелік племінних собак для планування в’язок. Адже є високопородні собаки гончаків, але мисливці не знають де, в кого вони, які вони, яке дають потомство. А вони є в Миколаєві, Києві, Житомирі, Луганську, Сумах і Харкові, в Хмельницькому, в Тернополі, в Криму, Дніпропетровську, Умані, Каневі, Львові і в Чернігові.

Вони є. Ми їх просто не знаємо.

Про автора

Юрій Васильович Букатевич народився 6 березня 1924 року в місті Житомирі в сім’ї лісничого. Під час репресій 1937 року залишився сиротою. Ветеран Великої Вітчизняної війни. Учасник боїв на Курській дузі, в Білорусії, в Польщі, учасник штурму Берліна. Нагороджений орденами Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни, Червоної Зірки і медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За штурм Берліну» тощо.

Після війни заочно закінчив Одеський державний університет, Ярославське військове училище, Ленінградську військову академію. Полковник у відставці. Автор перших в Україні кінологічних книжок і мисливського тлумачного словника. Автор роману «Валькірія», повістей «Плакун», «Берегиня», «Затьмарене сонце», «Чалі коні», збірок оповідань «На мисливській стежині», «Довіра», «Сокіл», збірки поезії «Не можу мовчати» та понад 240 публікацій в газетах та журналах. Почесний член УТМР. Експерт-кінолог Всесоюзної категорії.

Член спілки письменників «Поділля». Проживає у місті Хмельницькому. Одружений. Дружина заслужена актриса України. Син полковник. Дві доньки – викладачі вишів.